Черчилль і Вілкінсон, Зеленський і Кличко...
Спроба скористатися моментом і незаконно усунути Кличка стане ще одним кроком від єдності і до поразки в цій війні
Під час Лондонського Блітцу (кампанія масованих і систематичних стратегічних бомбардувань Великої Британії авіацією нацистської Німеччини (Люфтваффе) під час Другої світової війни, - ред.) мером Лондона був сер Джордж Вілкінсон.
То були важкі часи. Німці щоночі скидали на столицю Британії величезну кількість важких фугасних бомб, Загинуло близько 20 тисяч цивільних громадян, 50 тисяч отримали серйозні поранення. Понад половину будинків були розбомблені, 1,5 мільйона лондонців залишилися без даху над головою.
Вестмінстерський палац — історична будівля парламенту 11 століття — була серйозно пошкоджена. Впродовж Блітцу німці поцілили в неї 14 разів. Букінгемський королівський палац теж був неодноразово атакований. Будинок мерії — Гільдголл — був зруйнований майже вщент. Всі ці будівлі, які ми бачимо сьогодні у своїй величі та красі, були реконструйовані й відреставровані вже в 50-х роках минулого століття, після війни.
Попри це, лондонці трималися — не лише завдяки персональній мужності кожного, але й щоденній праці муніципальної влади, яка відповідала за побудову і функціонування укриттів та інфраструктури мегаполіса.
Тодішній очільник Британії, сер Вінстон Черчилль і мер Лондона сер Джордж Вілкінсон ніколи не були близькими друзями чи навіть приятелями. Хоча обидвоє походили з аристократичних родів (Черчилль був внуком Герцога Мальборо, а Вілкінсон — баронетом), їхні стосунки описують швидше як ділові та партнерські, що будувалися на взаємоповазі й розумінні спільної мети — перемоги над гітлерівською Німеччиною.
Через очевидне стратегічне значення столиці меру і прем'єр-міністру доводилося зустрічатися дуже часто. Це була рутинна робота зі збереження життя лондонців. Вілкінсон був ініціатором побудови укриттів на базі лондонського метро - 8 добре обладнаних підземних сховищ, кожне з яких приймало 8000 громадян на час тривоги.
Звичайно, їх побудова була проведена у тісній співпраці з міністрами Воєнного кабінету, який очолював Черчилль.
Читайте також: Я не хочу, щоб президент України розв'язував питання мого міста без обраного киянами мера
Як ви, напевно, розумієте, я наводжу цю історичну паралель з однією метою. Щоб сказати, що я не розумію і рішуче не приймаю будь-які причини, через які зараз президент Зеленський і мер Києва Кличко мали б чинити інакше, ніж Черчилль і Вілкінсон в 1940-му році.
Немає жодних виправдань — ні особистої неприязні, ні політичних чи інших меркантильних міркувань, щоб не працювати сьогодні спільно задля збереження життя кожного киянина і задля перемоги країни.
Я ніколи не був особливим симпатиком Віталія Кличка, я не розумію, навіщо треба було обирати боксера, якими б не були його заслуги на рингу, мером столиці України з населенням в 4 мільйони.
З іншого боку, я так само не розумію, навіщо треба було обирати коміка президентом країни під час війни.
Але — таким є вибір українців. І ми мусимо його поважати. Це варто пам'ятати й президенту Зеленському. Спроба скористатися моментом і незаконно усунути Кличка, як це вже відбулося в кількох інших обласних центрах, де при владі були опозиціонери, стане ще одним (і то дуже великим) кроком від єдності, про яку він часто згадує, і до поразки в цій війні. Якої, я не сумніваюся, він точно нам не бажає.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів
