"Ми не КНДР, щоб поліцейськими операціями позбавляти людей права молитися", – Єленський про суди ДЕСС з УПЦ МП

Голова ДЕСС Віктор Єленський розповів про припис Київській Митрополії, судові затягування, Лавру і те, чому закон про заборону афілійованих із РПЦ структур вважає збалансованим

Київська митрополія УПЦ відмовилася виконати припис Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо розриву зв'язків із РПЦ. Тепер справа в судах, а адвокати митрополії, за словами Голови служби Віктора Єленського, роблять усе, щоб процес тривав якомога довше.

В інтерв’ю Еспресо він розповів, що насправді вимагає припис, чому про його зміст мовчать у самій УПЦ, як тривають переходи до ПЦУ і чи достатньо чинного закону, щоб побороти загрози, які несе РПЦ.

"Переходи до ПЦУ не зупинилися"

Пане Вікторе, яка зараз ситуація з УПЦ МП? Переходи до ПЦУ ніби майже зупинилися, а в інформаційному просторі з'являються неприємні новини про діяльність УПЦ.

Почну з переходів: вони не зупинилися. Просто через велике юридичне напруження, коли їх дуже часто оскаржують, особливу увагу приділяють юридичній бездоганності процесу. Нещодавно наша співробітниця була в одному великому селі на Чернігівщині, де такий перехід відбувся, і засвідчила, що рішення про перехід громади було практично одностайним, а сам перехід відбувся без жодних проблем. Але, часом, громаді доводиться закріплювати своє рішення в суді.

Стосовно УПЦ. В Україні церковні об'єднання не є юридичними особами: ні УПЦ, ні ПЦУ, ні УГКЦ. Юридична особа – це їхній центр. У випадку УПЦ це Київська митрополія.

ДЕСС дослідила, чи є в УПЦ афіліація із забороненою в Україні РПЦ. Ми встановили, що є, і направили Київській митрополії припис про усунення порушень закону про свободу совісті та релігійні організації. У ньому чотири пункти.

Перший: ухвалити рішення про вихід усіх парафій, єпархій, монастирів, навчальних закладів, братств, сестринств і місій зі складу РПЦ. Другий: предстоятель, митрополит Київський, має публічно заявити про незгоду з призначенням до Священного синоду РПЦ, тобто вийти з синоду. Третій: визнати для себе недійсним статут РПЦ. Там є окрема глава "Українська православна церква", яка підпорядковує УПЦ Московському патріархату. За цей статут голосували єпископи УПЦ на архієрейському соборі РПЦ у 2017 році. Четвертий: не визнавати анексії єпархій на окупованих територіях.

РПЦ анексувала вісім єпархій у Криму та на сході й півдні України й перевела їх під пряме підпорядкування собі. Тих, хто опирався, карали, часом дуже жорстоко. Священика Костянтина Максимова з Токмака засудили до 14 років позбавлення волі за відмову переходити під безпосереднє підпорядкування патріарху Кирилу, в обхід митрополита Онуфрія.

Відмова і мовчання

фото: соцмережі

Як відреагувала Київська митрополія на припис?

Відмовилася виконувати. У запереченні не пояснено, чому вона не може вийти зі Священного синоду чи визнати статут недійсним. Там лише загальні речі, які не стосуються конкретного припису.

До того ж керівництво УПЦ ховає зміст припису не лише від мирян, а й від духовенства. Я впевнений, що 99% людей не знають, про що він. Керуючий справами УПЦ у недільній проповіді назвав його ультиматумом, який вимагає "зрадити Христа". Мої спроби виступити перед зборами духовенства чи єпархіальними зібраннями поки не мали успіху. Тобто керівництву не потрібно, щоб людям пояснили, чого від них хочуть.

Тим часом адвокати УПЦ оскаржують і припис, і наші накази, і водночас намагаються не допустити розгляду справи по суті. Адже при розгляді питання в суді по суті довелося б пояснювати, чому керівництво митрополії не хоче виконувати припис і чому воліє залишатися у складі Московського патріархату.

А за законом, якщо припис не виконано, ДЕСС зобов'язана невідкладно подати позов про припинення організації, тобто Київської митрополії.

Суд, який не поспішає

Отже, процес застряг на судовому рівні?

Не застряг, але адвокати митрополії діють так, щоб його затягнути. Це моє оціночне судження: інколи такі дії межують зі зловживанням правосуддям.

Наприклад, вони залучають як третю сторону людей, які називають себе вірянами УПЦ. Їм розсилають шаблон заяви, вони звертаються до суду, і суддя зачитує сотні імен. Потім питає наших юристів, чи не заперечують вони проти їхньої участі?

Ми не впевнені, що це справді вірні УПЦ, і, м'яко кажучи, не впевнені, що вони знайомі зі змістом припису. Тому заперечуємо. Але всі ці імена можна читати до безкінечності, аби не починати розгляд по суті. Є й інші прийоми. Але, звісно, це не може тривати вічно.

Скільки це може тривати?

Наше судочинство, на мою думку, не квапливе. Пригадаймо: у восьмому скликанні одному народному депутату висунули підозру, а вирок набрав чинності лише через десять років. Такі випадки, на жаль, бувають.

Але це не привід відмовлятися від наявних інструментів. Наша мета – щоб УПЦ вийшла зі складу Московського патріархату, який є стороною у війні проти України. Кажуть, що він "надихає" і "благословляє". Ні, він безпосередньо є учасником цієї війни.

Але коли це може статися?

Цього не може оцінити ніхто. Ми не можемо передбачити, скільки триватиме процес.

Чому оскаржують переходи

А що з переходами до ПЦУ? У чому складність?

Знову йдеться про процедуру. Лише у Вінницькій області було понад сотня судових розглядів щодо переходів: оскаржують, наприклад, спосіб скликання зборів чи їхній перебіг. Закон каже, що громада сама визначає свою юрисдикцію, але в деталі, як мають проходити збори, не вдається. Тут діє рішення Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України" (2007 рік): релігійна громада автономна й сама визначає, як ухвалює рішення, як проводить збори, як приймає і виключає своїх членів. Тому оскаржується і те, і інше, і п'яте, і десяте.

Наприклад, ДЕСС наразі є стороною у 37 судових справах. Оскаржують накази, дослідження, які ми проводили, зокрема Запорізької та Балтської єпархій. Адвокати єпархій оскаржують усе і, звісно, мають на це право. Так само, як і ДЕСС, має обов’язок виконати Закон "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій".

Лавра більше не "гніздо русского міра"

Києво-Печерська Лавра, фото: pomisna.info

Що з поверненням Києво-Печерської лаври?

Це окремий судовий трек. Державний заповідник судиться з монашою громадою УПЦ, щоб вона звільнила державне майно. У 2023 році договір між заповідником і громадою розірвали, і вони оскаржують це. Проте зрушення є, адже там служить громада Православної церкви України.

Лавра перестала бути гніздом "русского міра", яким була колись, коли на дверях писали, що в храмі не благословляються уніати, розкольники і собаки. Слава Богу, цього більше немає. У храмах, збудованих коштом Мазепи, де його колись виклинали й піддавали анафемі, тепер за нього моляться.

Чи потрібно посилювати законодавство

Останнє, про закони щодо обмеження діяльності релігійних організацій, пов’язаних із РПЦ. Деякі оцінки кажуть, що вони надто ліберальні. З іншого боку, Захід може дорікнути нам за надмірну жорсткість. Чи можна їх посилити, чи їх достатньо, щоб усунути загрозу?

Питання релігійної свободи дуже чутливі і для України, і для партнерів. Часто кажуть, що ми все робимо з оглядкою на партнерів. Це не зовсім так: опитування громадської думки показує, що українці сприймають релігійну свободу як самодостатню цінність.

До війни Україна була місцем, куди тікали від релігійних переслідувань віряни з Росії, Білорусі, Центральної Азії. У нас ніколи не було державної церкви чи ієрархії церков, де одним дозволяється більше, а іншим - менше.

Для Європи це досить унікально. Релігійне середовище України також довело, що вміє захищати свободу: коли режим Януковича намагався її обмежити, середовище консолідовано виступило проти.

Закон, на мою думку, збалансований, і я бачу чотири причини.

Перша: за міжнародним правом, обмеження в цій сфері мають бути встановлені законом. Тут так і є. По-друге, мета закону є легітимною. Московський патріархат прямо оголосив своєю ціллюзнищення України, її культури, ідентичності, мови.

Обмежити його вплив і вивести релігійні структури з його складу – легітимна мета. Третя причина: процедура демократична, останнє слово за судом. Чи не миттєво, але тільки суд ставить крапку.

Четверта, найважливіша: закон не накладає тягаря на совість віруючих, бо підпорядкування Московському патріархату не є складовою православного віровчення.

Усі застереження правозахисного середовища, які лунали до 2024 року, коли прийняли закон, розбилися об практику застосування. Усі побачили, що закон не позбавляє людей права вірити й діяти згідно з вірою. Але організація, яка хоче знищити Україну, має припинити існування в нашій державі.

Тобто закон дієвий і не потребує посилення?

Ми не КНДР, щоб поліцейськими операціями позбавляти людей права молитися. Мета дуже конкретна: припинити діяльність структур релігійної організації, яка хоче знищити Україну. І досягати її ми намагаємося так, щоб не зачіпати релігійну свободу окремої людини.

До речі, духовенство УПЦ може виїжджати за кордон і зустрічатися там із людьми, пов'язаними з російським синодом. Чи можна обмежити цей вплив?

За кордон може виїхати не кожен священнослужитель: багато хто військовозобов'язані й не можуть вільно перетинати кордон. Тим, хто виїжджає, ми часто допомагаємо, наприклад, їхати по гуманітарну допомогу або з адвокаційною метою. Це великий розділ роботи наших релігійних організацій, хоча й недостатньо відомий у суспільстві.

Щодо зв'язків із РПЦ, то для таких зв’язків Закон вимагає дозволу ДЕСС. Ми передбачали, що цей пункт не працюватиме ефективно, але це вимога Закону. Додам, однак, що для дедалі більшої кількості священнослужителів УПЦ стає зрозумілою природа нинішнього Московського Патріархату, абсолютно аморальна позиція її очільника, патріарха Кирила, та що їхнє прагнення віддалитися від РПЦ стає дедалі більш відчутним.

Читайте також: "В шоколаді": чому вплив УПЦ МП не зник, а на Буковині навіть зміцнів – інтерв’ю з релігієзнавцем