"Населення України має отримувати воду, яка відповідає встановленим вимогам безпеки та якості": Голова Комітету з питань екологічної політики та природокористування Олег Бондаренко – про нову систему контролю якості води та європейські стандарти

Голова Комітету з питань екологічної політики та природокористування Олег Бондаренко в інтерв’ю Пресслужбі Апарату Верховної Ради розповів про нову систему контролю якості води та яку системну проблему він має розв’язати.

— Закон №4978-IX є частиною євроінтеграційних змін у сфері питного водопостачання та водовідведення. У чому полягає його принципова новизна та яку системну проблему він має розв’язати?

— Цей закон не є першим кроком у наближенні українського законодавства у сфері водопостачання та водовідведення до європейських норм. Протягом останніх років ми послідовно працюємо над цим напрямом.

Скажу відверто: цей процес активізувався саме під час повномасштабного вторгнення. Ми вже ухвалили законодавчі зміни щодо особливостей водовідведення стічних вод, а також прийняли оновлену версію закону про водопостачання.

Нинішній закон є наступним етапом впровадження європейських норм. Його головна новація — екологічний підхід до забезпечення якості питної води та запровадження ризик-орієнтованої системи управління її якістю.

Йдеться про те, щоб населення України отримувало воду, яка відповідає встановленим вимогам безпеки та якості. Це також одне з наших євроінтеграційних зобов’язань.

— Замість реагування на вже виявлене забруднення закон передбачає ризик-орієнтований підхід — тобто потенційні ризики для якості води мають виявлятися заздалегідь. Як працюватиме цей підхід на практиці?

Ризик-орієнтований підхід відрізняється від нинішньої практики тим, що дає змогу не лише реагувати на вже виявлені проблеми, пошкодження чи незадовільну якість води, а й завчасно визначати потенційні загрози.

Зараз ми переважно спираємося на результати моніторингу та досліджень води, яку отримує населення. Натомість ризик-орієнтований підхід передбачає комплексну систему контролю — від джерела водопостачання до споживача.

Це значно складніший механізм, який дає змогу запобігати проблемам і створювати єдину, якіснішу систему, без перебільшення, проєвропейського рівня. Ми знаємо, що в багатьох європейських містах воду можна пити безпосередньо з-під крана.

Це результат комплексного підходу до її якості. Водночас саме лише очищення не розв’язує всіх проблем: важливо контролювати якість води на всьому шляху її проходження. Необхідно виявляти ризики на кожному етапі, визначати відповідальних за їх усунення, зобов’язувати водоканали та інших учасників системи водопостачання здійснювати постійний моніторинг.

Якщо виявлено загрозу, її потрібно усунути або розробити програму відповідних заходів. Після цього слід контролювати результати. Саме така наскрізна система дає змогу системно працювати над якістю води, а не обмежуватися реагуванням на окремі проблеми.

— Закон допускає тимчасові відступи від окремих вимог до якості питної води. За яких обставин це можливо та чи означає такий відступ, що вода може бути небезпечною для споживання?

Передусім це не українське нововведення, а підхід, передбачений відповідною європейською директивою, положення якої ми імплементуємо. Можливість тимчасового відступу передбачена для чітко визначених випадків.

Наприклад, коли в конкретному регіоні або населеному пункті неможливо забезпечити відповідність води встановленим вимогам у певний період. Інша ситуація — техногенна катастрофа, яка може пошкодити наявну систему водопостачання або погіршити якість води.

У таких випадках може бути дозволений тимчасовий відступ від окремих вимог. Однак це не означає, що воду автоматично переводять у категорію технічної або взагалі непридатної для споживання. Йдеться про можливість застосування інших, тимчасових параметрів чи вимог у передбачених законодавством випадках.

Важливо, що такі відступи не слід трактувати як скасування вимог до безпеки питної води.

— Якщо людина стикається з проблемою якості води, регулярними перебоями у водопостачанні чи водовідведенні, до якого органу вона має звертатися?

Насамперед відповідальність за надання послуг лежить на суб’єктах господарювання, які здійснюють водопостачання та водовідведення. Це можуть бути державні, приватні або комунальні підприємства, в більшості міст йдеться саме про комунальні водоканали.

Між водоканалом і споживачем укладається договір, який визначає умови надання послуг. Тому першим кроком у разі виникнення проблеми має бути звернення до відповідного підприємства з вимогою усунути недоліки та забезпечити належну якість послуг.

Водночас діяльність водоканалів перебуває під контролем відповідних органів місцевого самоврядування та державних регуляторних органів — у межах їхніх повноважень. На державному рівні цим, зокрема, займається Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Вона ліцензує діяльність водоканалів, затверджує тарифи та контролює їхню роботу відповідно до повноважень, визначених профільним законодавством. Це дає змогу контролювати діяльність підприємств і сприяти наданню населенню якісних комунальних послуг.

— Як закон змінить правила підключення до централізованих систем водопостачання та водовідведення? Що передбачено для нецентралізованих систем, зокрема септиків і локальних очисних споруд?

Підключення до централізованого водовідведення відбуватиметься відповідно до можливостей водоканалу, організації, яка здійснює водопостачання та тих умов, за яких він може забезпечити підключення.

Якщо ми говоримо про нецентралізоване водовідведення або водопостачання, то це приватна діяльність. Найголовніше, що ми зробили у сфері водовідведення та водопостачання, — це створили передумови для здійснення такої діяльності, зокрема в приватному секторі, і встановили певні вимоги.

Звісно, основні вимоги ще встановлюватимуться вже підзаконними актами, адміністративно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Загалом до цього часу ця діяльність не була систематизована.

Новими нормами та новим законодавством ми її систематизували й дали можливість здійснювати її відповідно до законодавства.

— Як нове законодавство регулюватиме ситуації, коли внаслідок російських атак, техногенних аварій або пошкодження інфраструктури вода стає непридатною для споживання чи її подача припиняється?

Механізми реагування на надзвичайні ситуації були передбачені ще до ухвалення цього закону. Вони належать до окремої сфери регулювання, яка охоплює реагування на надзвичайні ситуації у сфері водопостачання, водовідведення, електропостачання та надання інших житлово-комунальних послуг.

На жаль, в умовах війни такі ситуації стали особливо актуальними через атаки російських безпілотників, ракетні удари та бойові дії. Тому цей закон не встановлює окремого алгоритму реагування на надзвичайні ситуації.

Його завдання інше: визначити вимоги до якості води та послуг, які мають надаватися, зокрема після усунення наслідків аварій, руйнувань або ворожих атак. Звісно, після пошкодження інфраструктури необхідно відновити водопостачання та забезпечити належну якість послуг.

Однак це потребує застосування інших механізмів, передбачених законодавством про реагування на надзвичайні ситуації.

— Чи може імплементація європейських стандартів якості води вплинути на тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення для населення й бізнесу?

Так, між якістю комунальних послуг, необхідними інвестиціями та їхньою вартістю є прямий зв’язок. Це стосується не лише водопостачання й водовідведення, а й інших сфер, зокрема управління відходами.

Це також одна з сфер, якою опікується Комітет з питаннь екологічної політики та природокористування. Усі ці напрями потребують значних вкладень, модернізації та розвитку інфраструктури. Якщо говорити про водовідведення, стан відповідної інфраструктури в Україні потребує суттєвого поліпшення.

Для модернізації потрібні комбіновані джерела фінансування: кошти державного та місцевих бюджетів, інвестиції комунальних підприємств і допомога міжнародних партнерів. Нові вимоги до якості води можуть зумовлювати додаткові витрати, зокрема на модернізацію очисних споруд, систем забору, транспортування та постачання води.

Адже якість потрібно забезпечувати на всьому шляху — від водного об’єкта до крана споживача. Важливо працювати не лише з очисними спорудами, а й із джерелами водопостачання, зокрема річками та іншими водними об’єктами.

Якість води, яка надходить до системи, також має відповідати належним вимогам. Сам закон у цьому вигляді не встановлює конкретних тарифів. Однак реалізація його вимог потребуватиме фінансування, а це означає, що питання співвідношення вартості послуг і необхідних інвестицій залишатиметься актуальним.

— Які саме зміни передбачені у взаємодії між водоканалами, місцевою владою та НКРЕКП? Хто визначатиме тарифи після набуття законом чинності?

Система взаємодії НКРЕКП і водоканалів не змінилася, і це було однією з передумов ухвалення закону. Перед його прийняттям ми провели низку консультацій і круглих столів за участю НКРЕКП, водоканалів та асоціацій громад.

За результатами цих обговорень ми визначили, як має працювати система. Комунальні підприємства та органи місцевого самоврядування отримають можливість встановлювати тарифи. Водночас методологія тарифоутворення, механізми затвердження тарифів і контроль за дотриманням відповідної методики залишатимуться у сфері компетенції НКРЕКП.

Ми максимально відійшли від підходу, за якого держава безпосередньо визначає вартість тієї чи іншої послуги, та посилили роль місцевої влади. Водночас це передбачає і відповідальність за виконання вимог закону та забезпечення належної якості послуг.

Такий підхід підтримали представники місцевої влади, підприємств галузі та НКРЕКП. Зрештою, закон отримав підтримку й у Верховній Раді під час голосування в другому читанні. На нашу думку, ця система має забезпечити належне надання послуг.

Однак для цього потрібні й інші передумови. Насамперед — завершення війни, адже очікувані результати можуть бути нівельовані внаслідок ворожих ударів по об’єктах водопостачання та водовідведення.

Другий важливий чинник — значні фінансові ресурси, необхідні для модернізації інфраструктури. Ми розраховуємо на узгоджені дії державної та місцевої влади, а також на допомогу Європейського Союзу й інших міжнародних партнерів.

Уся система житлово-комунальних послуг потребує значних інвестицій. Ідеться не лише про водопостачання, а й про водовідведення, тобто каналізацію, та управління відходами. Реалізувати необхідні зміни ми зможемо за підтримки ЄС та інших країн-партнерів.

Подібну допомогу отримували й інші країни, які вступали до Європейського Союзу: гранти, пільгові кредити та фінансування для модернізації інфраструктури й упровадження європейських стандартів.

Адже якість життя та комунальних послуг — це те, на що очікують наші громадяни, і одна з передумов подальшого розвитку економіки України.