Протести у Франції і українські Майдани
Учора у Франції спалили одну з найкрасивіших ратуш країни. З таким самим успіхом могли б підпалити Нотр-Дам. Яка різниця, що знищувати, якщо тобі байдужі краса, історія та праця попередніх поколінь?
Ратушу Ліможа збудували 1883 року в стилі неоренесансу. Вежа з годинником, скульптури, розкішне декоративне оздоблення. Будівля пережила дві світові війни. А 17 жовтня люди в масках розбили вікна, проникли всередину й підпалили її.
Причина протестів — дорожнеча, недостатнє фінансування освіти, невдоволення урядом.
У Ліоні громили Sephora та Hugo Boss. У Бордо нападники проникли до Louis Vuitton. У Ніцці грабували магазини спортивного одягу, взуття й електроніки. У Марселі увірвалися до мерії. У Ліоні підпалили туристичний офіс. Горіли автомобілі і торговельні приміщення.
Як спалена пам'ятка архітектури XIX століття допоможе знизити ціни на продукти? І скільки флаконів парфумів потрібно вкрасти, щоб уряд збільшив зарплати вчителям?
Дивлюся на ці кадри й згадую наші два Майдани.
Пам'ятаю запах палаючих шин, барикади, бруківку, яку розбирали для захисту від силовиків. Пам'ятаю побитих, скалічених і вбитих людей. Але мародерства не було. Ніхто не грабував магазини й не виносив звідти одяг, взуття чи електроніку.
Навпаки, люди приносили продукти, ліки, гроші, теплі речі. Незнайомці годували одне одного, лікували поранених, приймали на ночівлю у власних квартирах. Працювали кухні, медичні пункти. Самооборона Майдану стежила за порядком.
Можливостей для крадіжок вистачало. Проте українцям не спало на думку боротися з Януковичем шляхом пограбування сусідніх крамниць.
У Франції до мирних демонстрацій регулярно долучаються радикальні угруповання, для яких знищення приватної власності є способом політичної боротьби. Поруч з'являються звичайні злодії, яким до політики немає жодного діла.
Особливо показове радикальне лівацтво, послідовники якого намагаються представити руйнування чужого майна як боротьбу з капіталізмом.
Логіка цих революціонерів прекрасна. Великі корпорації вони ненавидять, але їхню продукцію охоче крадуть і несуть додому. Причому найдорожчу.
Окреме питання — французька міграційна політика.
На відео з французьких міст видно, що трощать і грабують молодики із темним кольором шкіри. На деяких кадрах вони становлять переважну більшість.
Те, що ми бачимо у Франції, — також привід підбити підсумки десятиліть міграційної та інтеграційної політики. Держава фінансувала освіту, соціальну допомогу, підтримку неблагополучних районів. Але жодна соціальна програма не може замінити виховання та внутрішню культуру народів-чужинців, якщо вона їм не притаманна.
Бідність не виправдовує крадіжки. Соціальна нерівність не виправдовує підпалу. А походження людини з пригноблених в минулому націй не може бути виправданням її злочинів.
Особливо дивно, коли європейські політики, які не можуть розв'язати власні проблеми громадської безпеки, беруться повчати Україну, якій на шляху до ЄС доводиться враховувати численні європейські вимоги, життя згідно з якими продемонструвало не тільки імпотентність можновладців, а й деградаційний вплив самих законів.
Читайте також: Масштабні заворушення у Франції: мародери грабують магазини та палять офіси, у Парижі поліція затримала понад 800 осіб
Європейська інтеграція не повинна означати безкритичного копіювання кожного рішення Брюсселя чи Парижа. Європейці теж помиляються. І деякі помилки коштують їм самим надзвичайно дорого, хоч вони цього й не визнають публічно.
Нинішні події викликають значно серйозніше запитання, ніж те, скільки магазинів пограбували за вихідні. Чи здатна європейська цивілізація захистити власну культурну спадщину, закон і порядок від тих, хто не вважає їх цінністю?
Платитимуть за погроми законослухняні французи, які французами є, а не тільки ними називаються. З податків відновлюватимуть історичні будівлі та міську інфраструктуру. Власники крамниць оплачуватимуть ремонти, підраховуватимуть збитки. Навряд чи страхові компанії захочуть компенсувати цей "форс-мажор".
Наш Майдан був не безкровним. Але українці навіть у найнебезпечніші дні допомагали незнайомцям і захищали чуже майно. Боротьба з владою не давала права грабувати сусіда.
Ратушу Ліможа будували сім років. Вона простояла 143 роки. За один вечір було втрачено значну частину того, що створювали архітектори, скульптори й будівельники XIX століття.
Французький паспорт можна отримати, нічого не знаючи про французьку культуру. Але коли держава не здатна захистити власні ратуші від погромників, виникають серйозні сумніви в її здатності захистити свої кордони від російської армії, попри членство в НАТО чи ще якихось організаціях із порожньо-гучними назвами.
Європа роками зволікає з рішеннями про допомогу Україні, а тим часом накопичує власні внутрішні конфлікти. Росія вже веде війну біля її кордонів. І якщо до зовнішньої загрози додасться масштабне громадянське протистояння, європейцям доведеться вирішувати, проти кого першого виставляти своїх солдатів.
Про авторку. Єлизавета Бєльська, мистецтвознавиця, есеїстка, видавчиня
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.
